2024-11-19 13:54 update: 2024-11-19, 15:31
Українські жінки беруть участь у випробуванні нової жіночої військової форми під час військових навчань на полігоні під Києвом, Україна. Фотоілюстрація. Fot. PAP/EPA/SERGEY DOLZHENKO
Після російських звірств у Бучі жінки цього містечка під Києвом зрозуміли, що не можуть бути жертвами. Вони приєдналися до територіальної оборони, де вчаться стріляти, патрулювати вулиці та, головне, полювати на ворожі безпілотники. "Тепер ми – мисливиці", – кажуть вони.
"Бучанські відьми" – жіночий підрозділ у складі добровольчих загонів територіальної оборони. Перукарка, ветеринарка, безробітна мати, журналістка. Їм близько 40-50 років. PAP поспілкувався з ними в лісовому таборі десь під Києвом. Після майже тисячі днів війни й тренувань, які вони пройшли, жінки запевняють, що навіть готові воювати на фронті.
"Я стріляю з автомата Калашникова та керую великокаліберним кулеметом "Максим" для збивання безпілотників. Ми відпрацьовуємо штурмові, лісові операції, вивчаємо тактичну медицину. Я бачила злочини росіян, була в окупації. У нас гинули люди в родині, серед друзів. Тому я готова з ними боротися. Я не можу від них втекти", – зізнається 51-річна ветеринарка із позивним Валькірія.
Полковник Андрій Верлатий, начальник штабу Бучанської добровільної територіальної громади, стоїть за ідеєю залучення жінок до загонів тероборони. Компактний чоловік, він не добирає слів, коли віддає накази солдатам. А коли звертається до "дівчат", то дещо пом'якшується.
"Коли хлопці пішли на фронт, я зрозумів, що треба брати дівчат. Вони вже дорослі, сформовані. Я сказав, що попрацюю з ними, спробую. Набір почався в травні. У жінок трохи довший період адаптації, але після цього вони дуже добре справляються. Вони педантичні, і це подобається армії. Вони кращі за хлопців у багатьох дисциплінах. У моєму випадку вони не жінки, а товариші по службі, жінки-солдати, як і інші. Вони вже збили три безпілотники!" – розказує він, не приховуючи гордості.
47-річна "Рута" вправно монтує великокаліберний кулемет "Максим" на стійці зеленого пікапа. Крок за кроком доповідає командиру, що робить. "Я відчуваю задоволення, коли полюю на безпілотники. Я вистежую їх за допомогою тепловізора, а потім стріляю. У мене на фронті син і чоловік. Невідомо, як буде продовжуватися війна. Я маю бути готова до всього", – заявляє вона.
"Бучанські відьми" тренуються кожні вихідні. Вони збираються в лісовому таборі, де під керівництвом інструкторів відпрацьовують стрілецькі стійки та пересування по двоє на полі бою. "Я не можу однією рукою тримати пістолет, а іншою міняти магазин!" – скаржиться одна з них. "Ну, звичайно, нігті для тебе важливіші!" – відповідає інструктор.
Надія, журналістка за фахом, вважає, що кожна жінка в Україні повинна вміти користуватися зброєю. "Кожна жінка, яка відчуває в собі силу, повинна вміти воювати. Я не можу безпорадно дивитися на цю трагедію, яку нам влаштували росіяни. Якби більше жінок вміли стріляти, не було б стільки зґвалтувань в Ірпені та вбивств у Бучі", – зазначає вона.
Коли тренування закінчується, "Відьми" опускають свої "Калаші", стволи яких вони захистили ковпаками з різноколірними наліпками. "Акума", блондинка з довгою косою, має накладку з наліпкою рожевої відьми, що летить на мітлі.
"У перші дні війни ми сиділи всією сім'єю в підвалі, падала штукатурка. Я нічого не пам'ятаю, крім запаху штукатурки та криків дітей: "Мама, мама"! А мама нічого не може зробити! Тепер мама підготовлена, мама може їх захистити!" – розповідає вона.
"Я не уявляла собі війну. Ми жили в той час, коли від вигляду покинутого кошеняти чи збитого на вулиці собаки хотілося плакати. І я бачила, як люди з незбагненною ненавистю і жорстокістю розстрілювали інших людей, моїх сусідів, моїх друзів. Ми ставали невинними жертвами. А я не хочу бути жертвою. Я мисливиця, і тепер я буду тією, хто на них полюватиме", – каже "Акума".
Jarosław Junko (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
