2023-10-12 15:02 update: 2023-10-12, 20:48
Евакуація, проведена Восток SO", Fot. приватний архів Восток SOS
Восток SOS - український фонд, який займається евакуацією цивільного населення з прифронтових територій. Його співробітники мають завдання перемістити якомога більше українців - що означає, що вони покидають свої домівки - в безпечне місце, знайти їм житло та надати медичну допомогу. В інтерв'ю PAP.PL Ярослав Корнієнко, координатор евакуаційного напрямку, розповідає про деталі таких операцій і про драму людей, які, незважаючи на величезні ризики, вирішують залишитися в своїх будинках.
PAP.PL: Розкажіть, будь ласка, як заснувався цей благодійний фонд, звідки взялась ідея створення і що змінилося після 24 лютого 2022 року?
Ярослав Корнієнко: Наша діяльність почалася після початку війни у 2014 році. Активісти і активна частина громадського суспільства Луганщини створили цей фонд для того, щоб допомагати постраждалим від російської агресії з 2014 року. Під час повномасштабної війни 24 лютого 2022 року фонд евакуювався з Сєверодонецька і Києва в Ужгород. Виклики були значно більшими як територіально, так і за інтенсивністю.
PAP.PL: Якими напрямками займається ваш фонд, з якими викликами довелось стикнутись?
Ярослав Корнієнко: Основні напрямки – це гуманітарна допомога, підтримка внутрішньо переміщених осіб, підтримка шелтерів, які їх приймають, їх облаштування, евакуація цивільного населення з прифрових зон, документування військових злочинів, соціально-психологічна і юридична підтримка біженців, освітній напрямок.
PAP.PL: Як виглядає евакуація під час обстрілу?
Ярослав Корнієнко: Це складне завдання. Тим більше, що ми спеціалізуємося на евакуації маломобільних груп населення, людей похилого віку, людей з інвалідністю. Коли ми працюємо на передовій, евакуація має бути динамічною. Рятувальники повинні ефективно контролювати істерику, панічні атаки, ступор чи агресію евакуйованих. Також необхідно завоювати їхню довіру. Адже їм доводиться раптово залишати свій дім, своє місце, кидати все і їхати в невідомість. Вони налякані. Треба переконати їх, що ми хочемо для них найкращого, щоб вони не боялися, що ми допоможемо їм на кожному етапі евакуації - від пошуку даху над головою до психологічної чи медичної допомоги. І в глибині душі пам'ятати, що ми перебуваємо на лінії вогню, де немає часу на дискусії.
PAP.PL: А чи буває так, що людина, яка була евакуйована, згодом повертається в окуповане місце, в свій дім?
Ярослав Корнієнко: Так, я пам'ятаю історію, яка була особливо болючою для мене. У червні минулого року рашисти зайняли Лисичанськ. Ми евакуювали звідти всіх, кого могли. Шукали по всій країні місця, куди можна було б направити маломобільних людей. Нарешті знайшли будинок для осіб похилого віку, який міг прийняти групу людей. Коли ми приїхали туди, одна з жінок сказала мені: "Відвезіть мене назад".
PAP.PL: Що з нею сталося?
Ярослав Корнієнко: Ми не можемо нікого утримувати силою. Ми не відправляємо евакуйованих людей назад на лінію фронту. Вона повернулася до Лисичанська, який був окупований росіянами. Якщо люди хочуть повернутися, вони повинні зробити це самостійно. Ми не займаємось "деевакуацією", ми можемо лише побажати їм щасливої дороги.
Також дуже часто люди хочуть евакуюватися, тому що напередодні був сильний обстріл, і вони ледве його пережили. Але наступного дня, коли ніч була спокійнішою, люди вже не хочуть нікуди їхати. Так було, наприклад, у Бахмуті, де навіть оголосили примусову евакуацію. Багатьох літніх людей не вдалося переконати. Онуки записували відеозвернення: "Бабусю, ми чекаємо на тебе, приїжджай, будь ласка". Ми приходимо до неї додому, щоб евакуювати, а вона відмовляється. Ми записуємо відео для онуки, а бабуся каже: "Я тебе люблю, але я не хочу нікуди їхати. Вибачте, я залишаюся тут". Я навіть не можу уявити, що відчуває онука, яка добре знає, що залишитися тут - означає померти.
PAP.PL: Скажіть з ким співпрацює фонд? Як ви залучаєте кошти?
Ярослав Корнієнко: Це міжнародні організації, благодійні організації, а також донати. Евакуація – це здебільшого проєктна діяльність, це міжнародні донори. А донати можна витрачати більш гнучко, і це дуже хороший ресурс для реагування на більш нестандартні запити, які не підпорядковуються бюджету якогось проєкту, але є нагальною потребою. Наприклад як термінові виклики, яким був підрив ГЕС. Ми тоді ініціювали збір коштів, зібрали більше 2 мільйонів гривень і витрачали це на реальні потреби. У ДСНС був запит на човни і комбінезони, в яких вони працюють, навіть на квадроцикли. І донати — це дуже класний спосіб допомагати.
PAP.PL: Чи співпрацювали ви з Польщею під час евакуації?
Ярослав Корнієнко: Так, і ми вдячні за це. Багато українців поїхали евакуаційним потягом до Хелма. Польські волонтери підбирали їх з потягів і допомагали облаштуватися в Європі. Ми всі пам'ятаємо фотографії харківського вокзалу на початку війни. Платформа була настільки заповнена, що не було де стати. Не кажучи вже про хворих людей, які лежали на ліжках, або людей з обмеженими можливостями в інвалідних візках. Поляки допомогли їм. Вони врятували їхню гідність, бо завдяки їм вони не залишилися лежати знедоленими на пероні. Це і сьогодні дуже зворушливо.
З Києва Iryna Hirnyk
ira/ kw/ jos/
