Колишній очільник МЗС Польщі в Rzeczpospolita: "політика гієни" працює добре

Колишній міністр закордонних справ Польщі у 2018-2020 роках Яцек Чапутович критикує політику уряду Дональда Туска щодо України, назвавши її "політикою гієни" на шпальтах популярного часопису Rzeczpospolita.

PAP публікує цілий текст фейлетону автора нижче. 

 "Політика гієни" працює добре

Коли рік тому я назвав зовнішню політику партії "Право і Справедливість" щодо України та Волині політикою гієн, я й не очікував, що вона набуде статусу державної політики в новому уряді. Те, що було соромом, стало проявом нібито політичного реалізму.

Цього разу вже не заступник міністра закордонних справ шантажує Україну, а й сам прем'єр-міністр Дональд Туск, заявляючи, що вона повинна пропрацювати свою історію, перш ніж зможе стати членом ЄС. А віцепрем'єр-міністр Владислав Косіняк-Камиш додає, що без вшанування пам'яті жертв Волині "й мови не може бути про вступ України до Європейського Союзу".

Що таке політика гієни?

Метафора гієни описує політику, яка має на меті отримати вигоду зі стану, коли партнер перебуває у вкрай скрутному становищі, наприклад, під тиском російських військ. Однак слід мати на увазі, що дії гієни часом можуть мати протилежний ефект. Наприклад, у 1938 році Польща змусила тогочасну Чехословаччину, яка стікала кров'ю, віддати Заольжя, що, втім, аж ніяк не є приводом для гордості. Дії гієни можуть піти на користь ведмедю, аби лишень нам не довелося зустрітися з ним віч-на-віч, а потім молитися, щоб інші не застосовували до нас такої політики.

Після заяв тепер уже колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби хвиля обурення прокотилася низкою польських ЗМІ. Кулеба був відкритий до польських вимог, погодився на створення так званого Люблінського трикутника і хотів будувати відносини на тому, що об'єднує, а не роз'єднує наші країни. Його згадка про геноцид на Волині та акцію "Вісла" в одному реченні, безсумнівно, була невдалою ідеєю, але український міністр також сказав: "Ми не маємо жодних проблем з продовженням ексгумацій". Однак Україна зі свого боку очікує, що Польща застосовуватиме принцип взаємності та шанобливо ставитиметься до могил українців. Чи є в цих очікуваннях щось ганебне?

Чи можна виправдати руйнування українських могил злочинами, скоєними вояками УПА на Волині?

Ні для кого не є таємницею, що йдеться насамперед про відновлення пам'ятника українським повстанцям у Монастирі. Цей пам'ятник, встановлений на законних підставах за гроші польських платників податків, був зруйнований невідомими зловмисниками. Президент Володимир Зеленський домовився з президентом Анджеєм Дудою про те, що він буде відновлений до початку київських переговорів у жовтні 2020 року. Так і сталося, однак його відновлення було здійснене у провокаційний спосіб, оскільки з нього зникли імена загиблих воїнів. Українці відчули себе ошуканими.

Чи можна виправдати руйнування українських могил злочинами, скоєними вояками УПА проти поляків? Дозвіл на поховання є не лише правом, але й моральним імперативом нашої цивілізації. Німецькі солдати, які загинули під час Другої світової війни, мають власні кладовища та пам'ятники. Наприклад, у секторі поховань німецьких солдатів на Північному кладовищі у Варшаві на кількох плитах викарбувані сотні імен. Чи ж можемо ми вимагати від українців, аби вони відмовилися від цього права?

Скажімо Україні "перевіримо"

Можна почути думку про те, що Київ ніколи не погодиться на ексгумацію поляків, бо це загрожуватиме націоналістичній ідеології Української повстанської армії. Втім, чи не настав час відновити пам'ятник у Монастирі в його первісному вигляді та сказати "перевіримо"?

Автор: професор Варшавського університету, колишній міністр закордонних справ Польщі (2018-2020 рр.) Яцек Чапутович.

Текст польською мовою доступний на порталі загальнонаціональної польської щоденної газети Rzeczpospolita.

Опрац. Ihor Usatenko

iua/