Звільнені з російського полону українські захисники: ніхто з нас не вірив, що колись повернеться додому
Змушені працювати за дві цигарки на день і співати російський гімн, їх морили голодом і били за кожну провину. Українські військовополонені не вірили, що коли-небудь повернуться з Росії додому. PAP поспілкувався з ними невдовзі після їхнього звільнення під час обміну, що відбувся в середу.
Утримувані в таборах і виправних колоніях Сибіру і Мордовії, вони ніколи не знали, що чекає на них наступного дня. Звиклі до того, що їх перевозили з в'язниці до в'язниці, вони дізналися про обмін за 24 години до того. Деякі з них провели в неволі по три роки.
"Я не вірив, що мене дійсно обміняють, мені стільки разів обіцяли», »Я зрозумів тільки тоді, коли побачив український прапор. Я поцілував землю, я нарешті вдома. Я думав, що про мене всі забули, а хтось згадав", – сказав один зі звільнених українських захисників.
Схудлі, виснажені, з сірими обличчями, поголеними головами, чоловіки виходили з автобусів з вигуками "Слава Україні!". Серед них були солдати та офіцери Збройних сил України, Національної гвардії, Прикордонної служби, героїчні захисники Маріуполя.
"Я потрапив у полон на Луганщині. Три роки та один місяць - стільки я там пробув. Ми були одними з перших полонених. Нас страшенно катували. Сьогодні я наче заново народився. Я вже поспілкувався з мамою і сином. Я пішов на війну, щоб син не пішов, щоб він міг вчитися. Але я вилікуюся і знову піду", – зізнався 50-річний Богдан, родом із Сокаля, що поблизу польського кордону.
Костянтин потрапив у полон до росіян 8 травня 2022 року. Він теж був тоді на передовій у Луганській області. "34 місяці без жодного зв'язку з родиною. Я був впевнений, що вони про мене забули. Там у тебе тільки негативні думки. Але люди згадали й сьогодні я вдома. І я бачу, що ніхто не здається, всі борються і вірять у перемогу", – розповів він.
Його утримували у виправній колонії в окупованій Росією Луганській області, під вартою в Луганську та Кемерово на півдні Сибіру. "У полоні, як у полоні. Замість їжі – вода. Вранці гімн Росії, який ми повинні були співати. Якщо хтось не співав, його били. Примусова праця за дві сигарети на день або більшу порцію їжі. Ніяких міжнародних організацій. Ніяких контактів з родичами", – перераховує чоловік.
На Олександра, піхотинця, який воював на заводі "Азовсталь" у Маріуполі, чекала його донька Анастасія. Щоб повернути батька, вона заснувала організацію сімей військовополонених "Сили морської піхоти". Висока чорнява дівчина тримала його за руку з гордою посмішкою на обличчі.
"Я весь час вірив, що мені знайдеться заміна. Зараз я хочу тиші та спокою. Помитися, лягти в чисту постіль. Поїсти українського борщу з часником і свинячим салом, тому що їхня капуста, їхні "щі", виходила боком. І щоб хлопці, яких там досі катують, швидше повернулися додому", – згадує він.
Олександр сидів у таборі в Мордовії, де умови були нелюдськими. "Холод, сирість і кліщі. Настільки сиро, що в камері жаби стрибали. Перед Новим роком – раз на два роки та десять місяців – давали нам на десять чоловіків по дві банки згущеного молока, по дві пачки цукерок і по дві коробки печива. А ще труси. Ми співали російський гімн по десять разів на день. Хто не співав – били", – повідомив він.
Обміном полоненими з Росією займається Координаційний штаб, який діє в структурі Головного управління розвідки Міноборони України. Речник штабу Петро Яценко повідомив PAP, що обмін, який відбувся в середу, був одним із найбільших. 175 військовослужбовців були повернуті на батьківщину; стільки ж були повернуті протилежною стороною. Крім того, Росія "передала" Україні 22 важкопоранених і хворих.
"Стан здоров'я більшості з них дуже поганий. Багато хто повернувся з туберкульозом. Вони голодні, виснажені тортурами, недоліковані від бойових поранень. Всі вони потребують дуже тривалої реабілітації", – підкреслив Яценко.
Українці та росіяни обмінюються полоненими через кордон з Білоруссю. З обох боків кордону під'їжджають автобуси, з яких звільняють полонених, які шикуються в чергу на "свій" бік. Журналістів так далеко не пускають. Цього разу вони зустрілися зі звільненими лише в лікарні, куди їх привезли на перший огляд. Тут їм дали їжу і телефони, за допомогою яких вони могли зв'язатися з рідними.
Окрім родичів, які знають, що їхні батьки та чоловіки були звільнені в цій групі, на обмін чекають і ті, хто не має жодної інформації про своїх рідних. Вони приходять зі своїми фотографіями, розпитують. Як Алла, яка шукає свого брата.
"Я шукаю свого рідного брата. Він зник у травні 2022 року. Ніхто не знає, що з ним сталося, чи він живий, чи його вбили. Сьогодні я зустріла одного чоловіка, який каже, що, можливо, бачив його. Він сказав, що схожий чоловік сидів з ним у таборі в селі Камишин. Це вже слід. Всі наші люди повинні повернутися додому", – сказала вона PAP.
Попередній обмін військовополоненими між Росією та Україною відбувся у лютому. У ньому взяли участь по 150 осіб з кожної сторони.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з початку повномасштабного вторгнення Росії Україна провела 61 обмін полоненими, в результаті якого додому повернувся 4131 українець. Також було знайдено понад 7 тис. тіл загиблих військових. Ці цифри не включають обмін, що відбувся в середу.
Jarosław Junko (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
