2024-07-07 10:53 update: 2024-07-07, 11:10
28 червня Україні з російського полону вдалося повернути десятьох людей, серед яких політв'язні. Деякі з них були незаконно позбавлені волі ще до повномасштабного вторгнення. Олена Пех - одна з них. В неволі у проросійських терористів жінка зазнали нелюдських тортур. Фото Олени Пех до і після шестирічного полону. Fot. Telegram/t.me/Омбудсман Лубінець Дмитро
Олену Пех, наукову співробітницю Горлівського художнього музею, яку проросійські сепаратисти незаконно утримували в ув'язненні з 9 серпня 2018 року, нарешті звільнили, про що повідомила PAP польська журналістка в Україні Моніка Андрушевська, яка також розповіла про долю ув'язненої. "Ми знаємо, що Олену Пех неодноразово катували", – додала вона.
Олена Пех, яка нарешті повертається до своєї люблячої доньки, працювала старшим науковим співробітником у Горлівському художньому музеї, до моменту поки контрольовані Росією сепаратисти не проголосили створення на території Донеччини незаконної "Донецької народної республіки".
"Там одразу ж почалися переслідування цивільних осіб за вияви українського патріотизму, символіку", – сказала Андрушевська, яка працює в Центрі документування російських злочинів імені Рафала Лемкіна, що функціонує при Інституті Пілецького.
Андрушевська однією з перших повідомила про звільнення Олени 28 червня у Facebook.
Як вона розповіла PAP, Олена та її донька Ізабелла вирішили виїхати до Одеси, щоб уникнути репресій.
"Однак через два роки у матері Олени стався інсульт, тому Олена почала приїжджати раз на кілька місяців на окуповану територію, щоб доглядати за нею", – повідомила Андрушевська.
Під час одного з таких візитів Олена Пех була викрадена місцевими проросійськими окупаційними силами та згодом звинувачена у співпраці з українською владою.
Після дворічного ув'язнення вона була засуджена на показовому судовому процесі до 13 років колонії за так звану "зраду батьківщини", хоча жінка неодноразово наполягала на тому, що її батьківщиною є Україна, а не Росія і тим більше не "Донецька народна республіка".
"Історія Олени Пех є типовою для багатьох людей, які походять з тієї частини Донецької області, на яку напала Росія у 2014 році. Будь-яка людина, яка проживає на окупованих територіях України, "може бути викрадена з дому в будь-який час і засуджена за сфабрикованими звинуваченнями", – зазначила співрозмовниця PAP.
Дочка Олени дізналася про те, що відбувається з її матір'ю, від людей, які були ув'язнені разом з нею, але змогли вийти на свободу.
"Останні два роки вони не мали жодного контакту, хоча до цього ув'язненим таємно, за жахливо високу плату, іноді давали короткочасний доступ до телефону", – розповіла Андрушевська.
У підсумку жінка була віддана на поталу проросійським терористам.
У звіті "Подобається, не подобається, страждай, моя красуня" (алюзія на слова воєнного злочинця, російського диктатора Путіна, рос. "Нравитья, не нравится, терпи моя красавица"). Сексуальне насильство російських окупаційних військ над українськими жінками - непокарані злочини", підготовлений Центром документування російських воєнних злочинів ім. Рафала Лемкіна, вдалося включити свідчення Ізабелли про історію її матері.
"Ми знаємо, що Олену Пех катували багато разів, знаємо, що її душили, вбивали металеві шурупи в коліна, катували електричним струмом, били. Ми також знаємо про сексуальне насильство", – сказала Андрушевська.
"У цій історії мене особливо вразила сцена, яку пережила Олена під час ув'язнення - російські кати переслідували її за єврейське походження, про те, як вона зізнавалася, як її викликали на допити й регулярно кидали антисемітські образи. Незабаром після арешту вони також демонстративно зрізали ножем з її шиї ланцюжок із зіркою Давида. Зрештою, це картина прямо з найтемніших моментів німецької окупації, важко повірити, що щось подібне відбувається по сусідству, в Європі, у XXI столітті", – підкреслила Андрушевська.
Олена, "під час обміну військовополоненими, вже по дорозі до Києва, пережила передінсультний стан і майже на пів години втратила свідомість.
У момент, коли росіяни виводили її з колонії, ця жінка була переконана, що її везуть на розстріл, як "неодноразово погрожували зробити".
"Вона зрозуміла, що її повертають на свободу, лише коли почула перші слова українською мовою: "Будь ласка, не бійся, ти вдома"", – розповіла співрозмовниця PAP.
"Протягом багатьох років я намагалася надати розголосу долі Олени", – зізналася Андрушевська.
"Я працюю над темою українських військовополонених і політв'язнів з 2014 року, спочатку як журналіст, а тепер в рамках роботи в Центрі Лемкіна", - додала вона.
До зусиль зі звільнення Олени долучилися й інші люди, зокрема Єжи Гальберштадт, перший директор Музею історії польських євреїв (POLIN), який залучив до цієї справи Польський національний комітет Міжнародної ради музеїв ICOM, а також головний рабин Польщі Міхаель Шудріх. Не можна також забувати про підтримку, надану Посольством Польщі в Києві та Міністерством закордонних справ.
У вересні минулого року Інститут Пілецького в Берліні запросив доньку Олени Ізабеллу взяти участь у конференції "Rethinking Ukraine and Europe: New Challenges For Historians" (укр."Переосмислення України та Європи: нові виклики для істориків"), яка супроводжувалася численними медіазаходами. Це також вплинуло на звільнення Олени, оскільки привернуло велику увагу ЗМІ.
Звільнення Олени відбулося в рамках обміну військовополоненими, організованого через Об'єднані Арабські Емірати, в результаті якого на свободу повернулися 90 українських військовослужбовців і 10 цивільних осіб.
Серед них було троє осіб, ув'язнених до початку повномасштабної фази війни у 2022 році, в тому числі Олена, розповіла Андрушевська для PAP. Величезну роль у цьому обміні відіграли також Ватикан і країни Європейського Союзу.
На запитання, чи є шанси на свободу в інших ув'язнених, співрозмовниця відповіла, що так, "якщо їхнього звільнення домагатимуться на міжнародному рівні".
Окрім тих, хто був ув'язнений після 2022 року, є ще в'язні терористів, які провели в російській неволі багато років і продовжують там знаходитися. Як зазначається у звіті організації затриманих раніше за сфабрикованими звинуваченнями може бути понад 200. Це так звані "заручники Кремля", тобто українців, ув'язнені у Росії та на Кримському півострові, більшість з яких є кримськими татарами.
Серед них, також, приміром, політв'язень Валентин Вигівський, який перебуває в неволі вже десять років, який був звинувачений у шпигунстві за російською авіацією.
Інший сумний приклад - Богдан Ковальчук, ув'язнений сепаратистами у 2016 році, коли йому було лише 17 років.
"Цей хлопець провів усе своє свідоме життя в російській в'язниці, і його історія надто маловідома. Ці люди мають бути в пріоритеті, і їхня доля має бути висвітлена, оскільки це їхній єдиний шанс повернути собі свободу", – підкреслила Андрушевська.
Інститут Пілецького заснував Центр документування російських (воєнних) злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна через кілька днів після 24 лютого 2022 року. Сам Інститут спеціалізується на вивченні тоталітаризмів, "і ми вважаємо, що російська агресія проти України є продовженням тоталітарних геноцидних практик двадцятого століття", - сказала Андрушевська в інтерв'ю PAP.
"У базі даних Центру документації Лемкіна "вже записано і заархівовано понад 800 письмових свідчень, зібраних у центрах тимчасового розміщення біженців у Польщі, а також понад 700 відеосвідчень, записаних моєю командою в 11 регіонах України на лінії фронту і на звільнених територіях", – додала польська журналістка.
"Для нас дуже важливо, говорячи про російські злочини, підкреслювати, що зараз ми бачимо по всій Україні те, що Росія роками робила на окупованому Донбасі та в Криму, а тепер робить просто в більших масштабах. На жаль, той факт, що російські війська напали на інші регіони України, також частково є результатом байдужості світу до багаторічних страждань таких людей, як Олена Пех", –підсумувала Моніка Андрушевська.
З Берліна Berenika Lemańczyk (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
